Не судилось
Їй не судилось чоловіка мати,
Їй не судилось мати діточок.
Ночами серце не хотіло спати
Від болісних, безрадісних думок.
За усмішкою біль вона ховала,
Собі даруючи троянди запашні,
На діточок з любов'ю поглядала -
В очах крижинки танули сумні.
Та раптом цуценя вона зустріла,
Маленьке, кволе, хворе та брудне.
Цей погляд оченят нещасних, милих
Наче благав: "Візьми, візьми мене!"
Вона до нього серцем прикипіла,
Притисла до згорьованих грудей.
Вона його, мов своє щастя, гріла,
Зустрічних обминаючи людей.
Це цуценя їй сенс життя вернуло,
Родиною, сім'єю стало їй.
Нараз вона радість буття відчула
І стала жить, мов в казці чарівній.
Тепер вона, весела і щаслива,
Уже додому не іде - летить...
І посмішка її - чудова, мила-
Знов на вустах веселкою бринить.
А тих, кому цього не зрозуміти,
Тих можна тільки щиро пожаліти.
Свидетельство о публикации №115081905858
Я отримала справжнє задоволення. Дякую вам за вашу поезію. З повагою,
Зоя
Зоя Лаут 22.11.2017 00:23 Заявить о нарушении
Ваші слова надзвичайно приємно чути!
Хай життя дарує Вам якнайбільше задоволення, щастя, наснаги!
Зі щирою повагою.
Евгения Гитальчук-Вирченко 22.11.2017 15:26 Заявить о нарушении
Спасибо за твоё доброе сердце.
Владимир Таран 26.11.2017 17:19 Заявить о нарушении
Как я не заметила описку?
Иду исправить.
С уважением и теплом.
Евгения Гитальчук-Вирченко 26.11.2017 17:40 Заявить о нарушении