Богдан-Ігор АНТОНИЧ
ЛІТНІЙ ВЕЧІР
Від спеки місто важко дише,
й чоло його шорстке й червоне
під віялом нічної тиші
поволі стигне і холоне.
Тремке натхнення віддзвеніло,
застигло в мудрій вірша брилі.
Твоє чи не твоє це діло,
ти сам збагнути вже не в силі.
Крізь гамір дня незмінне “завжди”.
Заснеш,
заснеш без зір, поете,
життя на звуки розмінявши,
мов золото в дрібні монети.
_______________________________
от пекла город тяжко дышит
его башка жестка червона
под веяньем тиши ночной
лениво пекло охолонет
растрёпанное вдохновенье
в мудрёной стихотворной шляпе
твоё иль не твоё то дело
застыло - вымолвить не в силах
сквозь говор дня несменно - "вечно"
уснёшь и не прозрев поэте
всю жизнь на звуки раскурочив
всё злато в дребедень монет(ок).
лето. вечер. попытка перевода
© Copyright: Балаганчик, 2015
Свидетельство о публикации №115081705097
Свидетельство о публикации №115081705097
Рецензии