Найрiднiше!

Це  місто найрідніше  - Ковель - працею
Віками ковалі з вогню виносили,
І кожен його  вдих, серцепульсацію
Живили трави ніжні, вкриті росами.

Росте та квітне, тану в його пахощах,
По вуличках іду, і кожна - пам'ятна:
Ось тут усі купують  добрі ласощі,
Ще далі – поетесі знаній пам'ятник.

Вода в фонтані ллється прохолодою,
І листям парк втішає, заколихує…
Пишаємося гарною природою
В любу погоду:  дощ,  веселка, віхола.

А це - вогонь – він вічний, душі в пломені
Живуть  постійно, кожна з них – записана
Назавжди на камінні і на знамені…
Кровлять, пробиті кулями, мов  списами…

На пагорбі – бунтар, кобзар підноситься,
Слова б злітали з вуст: «Я -  з Україною!»
Та він  мовчить…  Бо  думи ходять босії
Чиїсь за набудованими стінами…

Асфальт переплітається зі стежками,
Багатоповерхівки з невеличкими
Будиночками, поряд – храми з вежами,
І верби та акації над річкою,

Що Турією зветься і звивається,
Як стрічка у водоймище, де з хвилями,
Незаймані, під сонечком гойдаються
Латаття – у суконцях  пані лілії.

Іду я через міст додому, світяться
Ліхтарики, зірок вгорі – незліченно…
І  щиро промовляю, як обітницю:
«У серці -  рідне місто,  люди, звичаї».
(9.08.15)

http:///www.youtube.com/watch?v=e_QzxGeo2IU
http:///www.youtube.com/watch?v=c6u6ebaXGio
ok.ru/video/64264648524019-0 (скопируйте и вставьте в строку поиска)