Мов віск з свічі, стікають теплі дні,
Вже літо похилилося у осінь...
Багрянець в серце проситься мені,
А я прОшу:постій, Золотокоса!
Ти листопадом в душу не влітай:
Вона ж тоненька, ніби павутинка...
Не квапся, моя Осінь, постривай!
Почуй! - коли тебе благає жінка...
Ти - юність старості, хтось гарно так сказав...
Во істину! - то надзвичайний вислів...
Відчого ж у душі тоді печаль?
Чом хмари, в серці, дощові нависли?
Люблю я листопади і дощі,
Багрянці золоті і неба просидь...
Та...теплих днів так хочеться душі,
Тому...Постій! Не квапся, моя Осінь!
Некликана! Не йди! Не поспішай!
Не осипай душі багряним цвітом!
Тримай мене, соломинко! Тримай!
Щоякнайдовше - у обіймах літа...
Непрошена! Не квапся! Постривай!
Затримайся! - коли це жінка просить...
Ти навпіл моє серденько не край,
Бо літо у душі ще стоголосить...
Не квапся, моя Осiнь!!!
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115081502885
Свидетельство о публикации №115081502885
Рецензии