Мамо, чуеш...
на полі, серед зими
я не сплю, а дивлюся в небо.
Нас багато таких синьооких і ми....
та ... блакиті йому не треба,
Бо ж воно -
не синє, а чорне таке
від війни і від болю людського,
а життя під ним - таке нетривке
і воно не щадить нікого.
День і ніч воно - чорне, чорне - як біс,
тільки сніг білий кидає в очі,
але добре хоч те, що немає сліз,
бо душа моя плакати хоче.
Я дивлюсь і не знаю - варто чи ні,
там шукати дорогу до Бога.
Я примерз, я приріс до цієї землі
і тримаюсь її якомога.
Я боровся, щоб жити на ній - на святій,
я боровся, щоб просто - жити
а тепер я не знаю - для чого я їй,
та не можу її залишити.
Мамо, чуєш -
я буду приходити в сні,
в сні - дороги ведуть до тебе,
як завжди все розквітне в саду навесні,
тільки плакати, прошу - не треба.
Я лишився на полі серед зими...
Нас багато таких синьооких і ми.....
Свидетельство о публикации №115081407717
Великолепный стих! Зацепило...
У Вас прекрасные стихи! Честно говоря, когда читал - дышал свежим воздухом...
Вiд щирого сердця дякую!
Александр Харчик 09.01.2016 19:49 Заявить о нарушении