Регоче сміх до небокраю,
хлоп’ята грають у війну…
Вояк дідусь, сиджу, дрімаю,
сумлінні сни від них жену.
Нестерпно з думами буває,
коли вже тяжко на душі,
зусиль старих відволікаю,
миттєво пишуться вірші.
Згортаю пісні колискові,
мов немовля у сповиття -
знайдіть бажання у любові:
з натхнення, мирного життя!
Є безтурботні, незалежні -
самотня старість у кінці.
Хто дітлахом, у протилежні:
папери, фарби, олівці…
Отож, і я, собі малюю
онукам мирного життя.
Той, хто за птицями полює
родин не має до пуття.
Той час прийшов, лелеко-пташко
на стовбурі зів'є гніздо.
Вже, через мить, онука казку -
напам'ять знаю : от і до…
Хто долі дякує дбайливо,
доколи носить нас земля -
війна благає неможливе,
їй ставить крапку немовля.
Юрій СЛАЩОВ©14 серпня 2015
Доколи носить нас земля
© Copyright: Юрий Слащев, 2015
Свидетельство о публикации №115081400729
Свидетельство о публикации №115081400729
Рецензии