На перехрестi двох дорiг
Одна — угору, друга — вправо,
Дивлюсь, в прицілі, наче сніг, —
То вже на обрії світало.
Напевно, й око засльозило.
Довкола трави і поля,
Туманом куталася сизим
Давно не орана земля.
Ще кілька днів — і до сім'ї.
Ще кілька днів і стільки ж ночей,
А кулі, наче злі рої,
У сотні спалахів колючих.
Вагон несе у ніч, у мрію…
Полиці, люди і сумки,
Десь поміж них і я радію,
Тут — побратими-козаки.
* * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Зелений мнутий капелюх,
Цей камуфляж узяв з собою,
Я в нім не снайпер, а селюк,
Що носить палку, а не зброю.
Її забуду, лишу вдома,
Вона чекає, ти чекай,
Якась бере мене утома,
Налий мені в горнятко чай.
Чому не візьму? Сам не знаю.
Нехай залишиться твоя.
Вона відбула в тому краю,
Вона, як тінь, лиш не моя.
Ось повернуся, одягну,
А ні, то поклади зі мною
Або ізверху на труну,
Або десь поряд, під рукою.
Свидетельство о публикации №115081407115