295. Чому не так усе на бiлiм свiтi...
і через тебе також зокрема.
Вже до води схилились верби віти
немовби від натуги відпочити,
але насправді, бо тебе нема.
Хіба їм сила щось та зрозуміти?
Та і відчуття у них того нема.
Вони всього лиш тільки верби віти,
їм теж війнула холодом зима.
І заплелися в одну косу лози.
Нас двох не стало зразу водночас
і ранні роси, як дівочі сльози,
які немов оплакували нас.
І ось тепер в житті дороги різні.
Та й взагалі чи все оте було?
Як все згадати? Але мабуть пізно.
На тій дорозі - порване намисто,
а на душі - ущент розбите скло.
Свидетельство о публикации №115081400357
Рафаил Истеев 12.03.2016 20:20 Заявить о нарушении
Игорь Ярин 13.03.2016 21:07 Заявить о нарушении