160. Василь Стус. За чтением Ясунари Кавабата

Пораскинься, душа моя,
на четыре татами,
или съежься под плетью вся,
иль прикройся руками.
Пускай есть  у тебя две межи,
да середка - прямая,
без нужды, маловер, ворожить -
молодая? седая?
Посередке - стволина лет,
а по двум бокам –  крона.
Посередке - извечный след
(тень шевелится сонная).
Ни до неба, ни до земли -
не достать  нидокуда.
Не будите печали мои,
фарисеи-иуды!
Не мечтал разве я всяк час,
вожделел, как покуты,
чтобы цветом зацвесть меж вас,
гроб-травою средь руты.
Как же снишься ты мне, земля,
на какой лишь ночую,
как во мне небеса болят,
если я их не чую.
Пред глазами предстал мой край,
будто столб осиянный.
Говорит сыну, насмерть встань -
ты мой самый коханый.
Потому  распахнись, душа,
на четыре татами
и не прячь от кнута себя,
не спасайся руками.


ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ


Розпросторся, душе моя,
на чотири татамі,
або кулься від нагая,
чи прикрийся руками.
Хай у тебе є дві межі,
та середина — справжня,
марно, невіре, ворожить —
молода чи поважна.
Посередині — стовбур літ,
а обабоки — крона.
Посередині — вічний слід
(тінь ворушиться сонна).
Ні до неба, ні до землі —
не сягнути нікуди.
Не будіте мої жалі,
лицемірні іуди!
Чи не мріяв я повсякчас,
чи не праг, як покути,
щоб заквітнути проміж вас,
як барвінок між рути.
Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже — сину, на смерть ставай —
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками.