Осiннiй триптих
Мій ліс в осінньому убрАнні -
зелено-синьо-золотий...
Його вже студить на світанні
північний подих крижаний.
Той подих і на мене лине...
Дивлюсь: на травах лугових
чи то роси дрижать перлини,
чи сльози то з очей моїх?
Ой, доле, доле, чим я винен?
За що мені така біда? -
Навіщо в кучерях сивини,
коли душа ще молода?
2
Осінь у лісі... Птахи і звірята
менше заводять грайливих пісень. -
Мають вони вже сьогодні подбати
і про січневий засніжений день.
Стихли озера - сумують, гадають...
Бач, незабаром надійде зима.
Наче в дзеркАла , у них заглядають
небо холодне і Вічність сама.
Лише вітри - бешкетують та й годі...
Що їм турботи... і що їм журА...
Тож і в людей, як у рідній природі:
справи серйозні - кoмусь лиш ігра.
3
Поміж пісків зберу я цмину -
ген жовті гронця ще цвітуть;
я з ним до часу не загину -
його ж безсмертником зовуть.
Знов з підвільшаної криниці
нап'юсь джерельної води -
щоб завжди мрії синя птиця
мене все кликала сюди.
Дуби і сосни, і осики,
берези, липи, терен, глід... -
мій ліс - мій справжній скарб великий
усіх моїх свідомих літ.
Свидетельство о публикации №115081004365