Казка для дорослих...

Від смутку похилилася тополя:
Десь вітер коси заплітав вербі...
Повз них тихенько йшла самотня доля,
Шукаючи притулку в ніч собі...

Вона була утомлена і хвора
І біль нестерпний пік, сильніш вогня:
Зійшла у небі зірка вечорова
Та...лиш її не сходила зоря...

Дивилась в небо і ридала гірко,
Кидалась безутішно взад-вперед:
Ну де ж ти, моя зоре, моя зірко?
Без тебе ж,бо, життя мені не мед...

А потім...похилилася тихенько,
Зробила крок...а згодом - другий крок,
Вхопила подих вітру (нене-ненько)
І стрімко полетіла до зірок...

Летіла...а з землі лунали дзвони:
Куди летиш, душа, ти? - повернись!
Та відповівши подумки - ніколи -
Останній раз поглянула униз......
__________________________________

На все є божа милість, божа ласка
І все, що маєм, то нам Бог дає...
Життя людини - то, нажаль, не казка
Та в кожній казці натяк, звісно, є...

Почуйте всі: і чуйні, і байдужі!
Ви знаєте, як пишуться вірші?
А вІрші пишуть одинокі душі -
Самотність їх нашіптує душі...