и есть надежда

Тогда начинается вечер, только тогда
жёны, прощаясь с домами, уходят к берегу,
смотрят, чем их встретит сегодня вода,
и, озираясь, шороху трав не верят,
и знают, сколько всего приплывёт сюда,
сколько солнца и ночи сольётся в масло,
насколько тяжёлой стала эта вода,
сколько надежд без веры в любовь погасло.

А их мужики в лодках стоят, молчат,
намокшие за день робы отжать стараясь,
и, что-то приметив в плавнях из-за плеча,
в бинокли смотрят, явно не ждут добра и
знают чёрный ужас этой воды,
в которой и смерть, и жизнь смешались на равных,
течёт под домами кровь, над домами – дым,
но им этот дым приносит горькую правду.

И только там, где водой захлебнулся песок,
где берег находит то, что волнами взято,
растит земля семена сгоревших лесов,
и то, что поругано было – доныне свято;
и есть надежда, когда не останется здесь ничего,
что поровну в мире радостей и печалей,
и лучше слышен плеск помертвевших вод
во тьме тишины огней на ожившем причале.

оригинальный текст:

Море
Сергiй Жадан

Тоді починається вечір. Саме тоді
жінки лишають будинки й виходять на берег,
дивляться, що там робиться у воді,
озираються на кожен шерех.
Знають, скільки всього припливе сюди,
скільки сонця й ночі буде в олії,
скільки довкола них важкої води,
скільки довкола вірності і надії.
 
А чоловіки стоять у човнах,
викручують роби намоклі,
помічають щось у берегових вогнях,
розглядають дерева в чорні біноклі.
Знають, яка підступна ця вода.
В ній не хочеться ні жити, ні помирати.
Знають, що під будинками в них мертва руда,
а повітря над ними складається зі зневіри й зради.
 
І лише там, де хвилі виснажено вертають назад,
де пісок захлинається в хвилях, сягнувши своєї міри,
видно, що вірності в повітрі стільки ж, скільки і зрад,
а надії довкола стільки ж, скільки й зневіри.
І все те, що є, випалюється, мов ліси,
і зберігається, як церковне срібло.
Тиша лише посилює голоси.
Темрява лише окреслює світло..