Щось дуже рано...

Щось дуже рано холодом повіяло
                і до пори посивіли поля;
дні, про які гаряче серце мріяло,
             життя від нас все більше віддаля.

Прийшла зима - з льодами, хуртовинами...
              (Де ж осінь та, що за календарем?)
І ми в своєму домі стали винними,
               хоча, вважаю, - праведно живем...

О, Господи! - суди-ряди...
                Та не веди нас до біди.

Ти знаєш, брате, не зими лякаюся -
                я їх в житті багато переміг...
Турбує те, що ще живу - не каюся...
                А може завтра йти у той "барліг"...
Душа іще любити не втомилася
                і планів ще багато осяйних... -
Навіщо рано так зима явилася
                і вибілив чуприну ранній сніг?

О, Господи! - суди-ряди...
                Та не веди нас до біди.

Але в ім'я весни лунає пісня ця;
                хай дні короткі, ночі затяжні... -
Однак проміння сонця, сяйво місяця
                дарує небо знов тобі й мені.
Тож будем жити так, як нам судилося;
               ще вірячи в майбутній щасний час.
...Можливо, доля в чомусь помилилася... -
                Господь не відвертається від нас!