Поплачу над собою... та і зась. -
Бо хто візьмЕ жалі мої та болі?
...Ще, може, доля шанс останній дасть;
а , може, скаже: "Вибачай, - доволі".
Поплачу над собою та й піду...
Вже досить я навчавсь в життєвій школі...
В яку "науку" потім попаду,
відомо лише Господу та долі.
Поплачу над собою, мов дитя. -
Хоча навіщо слабкість ця хвилинна?
Пробачте мене, Вчителю-Життя; -
адже душа... - завжди вона дитинна.
Поплачу над собою - та і все...
Бо що я зміг і що я в світі значу..?
Мій слід пісками часу занесе... -
Ото ж я над собою і поплачу...
Поплачу над собою...
© Copyright: Анатолий Анненко, 2015
Свидетельство о публикации №115080901787
Свидетельство о публикации №115080901787
Рецензии