Кумiвськi розмови

- Що це в тебе за синці?
                кума кум питає;
і лукаву на лиці
                посмішку тримає. -
Вчора ж ввечері я сам
                вів тебе до хати.
Чи ти десь вночі гасав
                "ліхтарів" придбати?

- Це добро і вдома є -
                каже кум побитий -
жінка щедро "видає",
                як прийду підпитий.
Але так ще не було,
                як було учора.
Мій язик - моє то зло,
                а точніше - горе.

- Що ж такого розказав
                ти Оксані сп'яну?

- Та Світланкою назвав
                я свою Оксану(?!).
Потім, як не умовляв, -
                ночував на ганку.
То вже майже жалкував,
                що завів коханку.

- Ти роби, як той Ілля,
                (теж коханку має):
він дружину на ім'я
                рідко окликає. -
..."Рибко", "ластівко моя",
                "сонечко", "царівно"...
...Або вже хоч так, як я:
                ..."Дорога Петрівно".

                * * *

- Привіт, Оксано!
                - Здрастуй, Ніно.
- Ну як життя?!
                - І страх, і жах...
Микола вчора (кобелина!)
                приповз додому  "на бровах".

- Петро учора теж набрався... -
                Сьогодні ледве з ліжка встав.
Питаю:
                - Де ти ошивався? -
Мовчить, як в рот води набрав.
                То "наші" вешталися разом?

- Ні. Мій: поріг переступив -
                я здогадалася відразу,
що не з чоловіками пив.
                Парфуми ж бо - не чоловічі...
(Та... "леді", думаю, - крута...).
                Явився з мордою-обличчям,
як у шкодливого кота.

- Ого! То він коханку має!
                Кумець-таки не простачок!

- Отож. Два тижні вже минає,
                як він співає "Світлячок".
Так він же ще - макітра лиса..,
            (ледь-ледь не вбила - щоби знав!)
нещасний виродок, гульвіса... -
                мене Світланкою назвав!

- Петро такого не втинає,
                ...але замислилась і я,
чого мене він називає:
                ..."Петрівно", "душенько моя"..?
- Щоб не поплутати ім'я.