А я забрав, таки, в часУ свойе
І, ще не незалежну, не єдину,
Любив, і вірив, що була і є,
Моя, нарешті, вільна Україна.
Вже не замуляє очей марА
Про братсько-царську неосяжну стріху,
І ще коли під стіл я пішки бігав,
Я матір’ю таки її обрав.
Ми бУли вічно, і завжди нам бути,
Батрацтво на сприймаючим ніяк,
Нестримно-незалежним, вільним людям.
Це – ми. Це – кожен. Це, нарешті, – я.
І, знаю, вже не буде вороття
До засмерділої чиєїсь мрії,
І вже братерством рабство не прикриють,
Бо тільки воля – то і є життя.
Свидетельство о публикации №115080604613
Ваше замечание слишком короткое (менее 5 символов))))))))
Александр Кононенко 07.08.2015 04:45 Заявить о нарушении
всё удалилось))
ну да, просто скопировал "їхнє зауваження"))
Наташка, так мне классно, что ты в мову влюбилась)
я-то в русский с пелён влюблён,
а в мову мы почти одновременно влюбились))
Александр Кононенко 08.08.2015 13:37 Заявить о нарушении
Солянова-Левенталь 13.08.2015 22:12 Заявить о нарушении