Йде автобус...

Йде автобус на столицю.
                Понеділок - звісний день...
Наш водій, як це годиться,
                підбира в путі людей.
Ось заходить чолов'яга,
                провінційний донжуан;
"надухався" бідолага -
                аж стоїть над ним туман. -
Дух бузку в салоні плине -
                у автобусі "весна".
Підбира водій дівчИну -
                наче булочка вона.
Враз повіяло ваніллю
                (пригадався торт смачний...).
А  водій наш  у неділю
                ювілей стрічав гучний. -
тож йому  не до ванілі,
                не до запаху бузку...
Слава Богу(!) - нирки цілі
                і порядок у мізку...
Ще сідали пасажири...
                Зокрема - черниці дві.
Запах ладану і мира -
                водію "по голові".
Ось  іще один заходить -
                привітався з усіма;
навкруги  очима водить -
                прикро - вільних місць нема.
Щось до "шефа" мовить стиха,
                гроші платить за проїзд;
самогонним духом диха
                (пробирає аж до сліз).
"Амбра" водія "пробила"
                з голови до підошов...
Каже він: - Це інше діло...
                Ну нарешті... - "свій" зайшов!