Присвячую цей вірш моєму
єдиному і найріднішому, найкращому
дідусеві на світі – діду Василю
Палає сніг на стомленій бруківці,
Й зникають сльози на моїх очах.
Втонуло у минулому криниці
Колишній жаль і мій вчорашній страх.
Пробач за те, що я зовсім не сильна,
Що я сумую вже не перший раз…
Життя – іронія, а доля не всесильна –
На світі вже затісно для всіх нас.
Пробач за те, що не було причини
Тебе провідати у цей вечірній час.
Ти був один. І це моя провина.
Дивись!.. Он верби танцювали вальс…
Я так сумую, що тебе немає!
Нехай згорить оцей прекрасний світ
В моїх сльозах… Нехай він запалає!!!
Він вкрав у мене так багато літ…
Та ти мовчиш… Мовчать могильні плити…
Й кричить моя поранена душа!
Дідусю! Рідний! Як ти любив жити…
Любові жити смерть і не проща…
Присвята дiдусевi
© Copyright: Алина Голинко, 2015
Свидетельство о публикации №115080402858
Свидетельство о публикации №115080402858
Рецензии