Ми вже не діти. Ми уже дорослі –
Самі піклуємось про щастя повсякчас.
А час пішов… Напевно, кудись в гості?
Куди, скажіть, пішов мій добрий час?...
Ми встигнемо вклонитися спонтанності,
Сказати забагато зайвих слів,
Промовчати у відповідь бездарності,
Заплакати, коли щось не зумів…
Проте цієї не наївної дитячості
Не запозичимо у вкрадених років.
Ми вже не діти й це не по-дитячому,
Дорослість – це вже вирок кількох днів.
Дорослiсть
© Copyright: Алина Голинко, 2015
Свидетельство о публикации №115080402645
Свидетельство о публикации №115080402645
Рецензии