…здригнулася тиша, у млі надвечірній,
то блимали вогники, й різко зникали,
вслід дихалось важко, і небо горіло!..
неспокій у грудях, в обличчя дув вітер,
із холодом лізли гадючі уяви,
од них відвернутись, і ніде подітись…
сліди не знаходяться, згублено шлях,
і час не спиняється, сліпо летить…
того й повертатися тяжче назад...
чим далі ідемо, тим більше смеркання,
сильнішає вітер, штовхає у ніч,
повзуть, непокоять нам душі вагання…
стривожений світ із тяжінням думок,
однаково мучить неспокій серця
вогонь швидко мчиться, незнаних висот
рве ніжно, і красно душі в останнє
прощання…
без вагання...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115080401116
Свидетельство о публикации №115080401116
Рецензии
