Я, звісно, з неба не хапаю зорі
І про одне лиш прошу небеса:
Нехай не зір насиплять - а любові,
Любов - найвища цінність і краса...
Її ніколи не бува багато,
Хоч скрізь вона, куди лиш око кинь...
Любов буває ніжно-терпкувата,
А ще бува гірка, немов полин...
Моя любов, то суміш суму й меду,
То мій напій із кави й коньяку...
Та іншої мені в житті не треба,
Бо я люблю свою любов таку...
Купаюся щодня в своїй любові,
Її спиваю, мов солодкий хміль,
А потім у її п"янкім полоні,
Впадаю до нестям...до божевіль...
Та я щаслива тим, що я хворію,
Бо біль і радість - то і є життя...
Ось ТАК люблю...по іншому - не вмію,
До самоспопеління, забуття...
ЛЮБОВ,як і душа, немає віку...
ЛЮБОВ - це сонце, небо, спів доща...
Та тільки...Як її таку ВЕЛИКУ,
Моє маленьке серце поміща???
Я люблю свою любов таку...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115080309440
Свидетельство о публикации №115080309440
Рецензии
Иногда кажется, что не все так плохо, как кажется
И ежели Поэт с амурным копьем повстречается,
То любовные строфы не пишутся,
А просто случаются.
Емельянов-Философов 23.09.2015 08:31 • Заявить о нарушении
И ежели Поэт с амурным копьем повстречается,
То любовные строфы не пишутся,
А просто случаются.
Емельянов-Философов 23.09.2015 08:31 • Заявить о нарушении