Він просипається у сьомій,
Та гріє свій останній хліб,
В його думках таких вагомих,
Ніхто не тішиться, як слід.
Він запашну, рум’яну каву,
Заварює та пише знов,
І де вона би не блукала,
Він знае адрес, вын готов.
На стелях сонячні узори,
На склі сліди від теплих гроз,
Між ними стільки разговорів,
Та аромат ії волос.
Він посміхнеться, як щасливий,
Закриє очі та злетить,
То тільки сон, його пориви,
Його душа в ії згорить.
Він просипається та марить,
В його думках сухі вуста,
Та коли зійдуть з неба хмари,
Вона залишиться свята,
Та покладе на очі руки,
Зігріє словом та теплом,
Як би ж то не було розлуки,
Як би ж не вітер за вікном.
Він просипається у сьомій,
Та знову осінь да туман,
Його думки такі знайомі,
Для неї ж він, як океан,
Та де його би не качало,
В яких портах би не спалось,
Вона його не помічала,
Та в ньому щось оборвалось.
В н просипа ться у сьом й
© Copyright: Мария Краевская, 2015
Свидетельство о публикации №115080300611
Свидетельство о публикации №115080300611
Рецензии