Вiйна, як буденнiсть
Смерть кожен день збира пожертви –
Брати чиїсь, чиїсь сини
Із лав живих доходять в мертвих.
І наче спокій навкруги –
Все також в небі сонце сяє.
Кукурудзиння батоги
Пророчать добриї врожаї.
Сміються діти у дворах,
Ганяючи облізлу кішку.
Он дощик стукає об дах.
Та ні, не дуже, так – потрішки.
І людно в транспорті, в метро.
Сидять, уткнувши ніс у пресу.
А до війни… А що воно? –
Нема нам в тому інтересу.
Що далі? Хто ж про це дізна?
А, може, досить вже? Доволі?
Чи прийде в дім до нас весна
З пташиним співом в мирнім полі?
Ми – люди? Чи шматок лайна?
Нам за байдужість, за нікчемність
Кривавим маревом війна
Вповзла у самий мізк, в буденність…
картинка из Сети
Свидетельство о публикации №115080207357