152. Василь Стус. Земные дни мои прожиты...

Земные дни мои прожиты,
Когда и как – в толк не возьму.
А за решетками хариты
Вещают радостно весну.
Лугами бродит здесь кохана,
Любови вороша шаги,
Там каждый стебель, ею пьяный,
Ее касается руки.
А милого Харон пытает
Про сорок давних сороков
И шерсть гречишную роняет
С семи залатанных мешков.
Да только нет души в деянье!
Там вытлевший почти дотла,
Едва-едва теплом объятый
Поблеклый пепел. 
                Дубала
Восстань, душа моя столюта!
Печалью вящею восстань!
Но не проси себе покуты,
Размокшую минуя хлань.
Теперь перед тобою вечность,
В столетья направляй свой лет.
Ты есть поэт, ты неба ищешь,
Вовеки же пребудь - поэт!


*Наговорить (наплести и т. др.) семь мешков (кип) гречневой шерсти, шутка. — наговорить глупостей, нелепостей.
** Дубала (стать) – вверх ногами



Уже життя моє прожите,
коли і як — то й не збагну.
А десь за ґратами харити
вістують радісну весну.
Десь бродить луками кохана,
любові згадує стежки,
там кожен пагін, нею п’яний,
її торкається руки.
А любого Харон питає
про давні сорок-сороків,
гречану вовну висипає
з семи полатаних мішків.
Але душі немає в акті!
Там тільки витлілий дотла
і ледве-ледь теплом пойнятий
зсивілий попіл.
Дубала
постань, душе моя столюта!
Високим розпачем постань!
Ні в кого не проси покути,
минаючи розгаслу хлань.
Віки — попереду у тебе,
в століття свій скеровуй лет.
Єси поет, запраглий неба,
во віки і віки — поет!

* Наговори;ти (наплести; і т. ін.) сім мішкі;в (кіп) греча;ної во;вни, жарт. — наговорити дурниць, нісенітниць.