Ну де ти, мамо?
Та...відповіддю - тиша промовчить...
Звикаю я...лишень...ніяк не звикну
Без тебе, рідна, в цьому світі жить...
Чому ж бо, мамо, біль цей не вщухає?
Чому в очах застигла втрати мить?
Час не лікує...час - він забирає...
Та мушу жити я...без тебе жить...
Без тебе...п"ю гіркий настій розлуки,
Скорбота ллє у келих полину...
Я подумки цілую твої руки,
Що пестили мене колись малу...
Розлуку п"ю...болить...а я все кличу...
(нехай болить не мертвим, а живим)
Застигло миттю кам"яне обличчя -
Читаю докір в погляді твоїм...
НащО? НАВІЩО?!!! - в порожнечу крикну...
У відповідь - знов тиша промовчить...
Звикаю, мамо...та...ніяк не звикну...
НЕ ЗВИКНУ!!! - доки буду в світі жить...
Свидетельство о публикации №115073004001