149. Василь Стус. И вот печатью в зеркале воды...

И вот: печатью в зеркале воды
Внезапно выплыл твой печальный облик,
Из глубины кого-то кличет долго.
Заколыхались рыжие круги.
...встань, обернувшись к памяти: в те дни,
Когда открылась зелень пограничья,
Все то, чего ты жаждал,  - очи в очи -
И побежали рыжие круги.
Остереженья радости ласкали,
А бледные предчувствия беды
Уж за узду держали вороных
На синем берегу твоей  же славы.
А речка уплывала на глазах,
И каждая волна к себе манила.
Теперь — минуло все. Теперь — не мило,
Ведь с того берега простер ладони страх.
Теперь себя — узнаешь по беде?
По голове седой  — теперь узнаешь?
Сам от себя теперь ты убегаешь.
Дрожат под ветром рыжие круги.
1.III.1972



І ось воно: відбитком на воді
враз попливло сумне твоє обличчя,
котре із глибини хтось довго кличе.
І — розгойдались пасмуги руді.
…стань і вернись до пам’яті: тоді
відкрилося зелене узграниччя,
жадана стрілась доля — вічі в вічі —
і розгойдались пасмуги руді.
Перестороги радості ласкаві
і посірілі начування лих
вже за вузду тримали вороних
на синім березі твоєї слави.
А річка пропливала на очах,
і кожна хвиля вабила до себе.
Тепер — усе спливло. Тепер — не треба,
бо з того берега простер долоню жах.
Тепер себе — пізнаєш по біді?
По сивій голові — тепер пізнаєш?
Не в себе. Ти від себе — повертаєш.
Тремтять під вітром пасмуги руді.
1.III.1972