Скільки ж часу вже мною розтрачено…
Та, нарешті, приїхав таки
В край, що потом батьків був освячений –
Самим праведним потом людським.
Знов з минулого бачу картину я:
У рожеве он вишня вдяглась,
І черемха молочною піною
Через вінця дворів пролилась.
Час неначе застиг поміж хатами.
Ніби й пил ще не здули вітри,
Пил, який хлоп’яками цибатими
Ми здіймали у грі до гори.
Знов частуюсь п’янкою наснагою.
Тут – дитинства незрима межа.
Ось і батьківський дім, де за благо я
Навіть хліба наїстись вважав…
Несказанне зі мною щось коїться:
В грудях радість і щем обнялись.
Ніяк серденько не заспокоїться,
А думки в дальню даль потяглись.
.
---
В край дитинства
© Copyright: Анатолий Павленко, 2015
Свидетельство о публикации №115072806902
Свидетельство о публикации №115072806902
Рецензии