Вголос

Не діли з ними мову, діли з подорожнім хліб,
з Богом – небо, із батьком – посохлу землю.
Не діли з ними віру, пречиста до хмар летить
без убивчих прокльонів, що тільки жахи «приемлют».

Не діли з ними мову, твоя ж бо живе в дощах,
у зеленому листі, в заплутаних косах сонця. –
Їхня мова стріляє наосліп, щоб світ зачах,
щоб остання краплина червоною стала вдосталь.

Не діли з ними мову, у тебе у ній любов,
тиха мати, що вірно і вічно чекає тата…
В їхній мові звучить лиш одне – «истребить врагов»,
в їхній мові у вдів забуття і чортів зарплата.

Не діли з ними мову: російську, мою, твою,
ні Господню, ні звіра, ні дерева, ні барвінку,
бо у нашім знеболенім від забуття краю
ми говоримо: тато… –  шепочемо в пустку: синку…

Не діли з ними мову, ніколи не пробачай
той імперський душок, що виношують в хащах тварі.
Ми ж говоримо вголос, бо наші мерці мовчать,
ми ж говоримо вголос, бо ми їм заборгували.