Відчини... Я вже вирішив жити без тебе.
У липневих Карпатах зникає туман,
що встеляв нам дорогу до синього неба,
де чекав на зневірених біс-лихоман.
Не клянися забути з вчорашнього ранку
переховані часом тендітні стежки
до зірок в небесах, і згорілих світанків,
і зневірених рухів моєї руки.
Приховай від покинутих сльози кохання...
Все одно, ти плекала надії на сміх,
що лунав із душі. Хворобливо останні
підштовхнуть до спокути за радість як гріх.
Дочекайся прозорих в дзеркальному танці,
і між ними обличчя моє загуби,
щоб у посмішках майже своїх запроданців
я міг легко позбутися серця журби.
Відпусти до зірок!.. Я кохатиму вічно
твоє вміння шукати проміння весни
у малюнку крила на думках прозаїчних
відійшовшого в вічність на мить. Відчини...
В дчини
© Copyright: Александр Ноцкий, 2015
Свидетельство о публикации №115072608313
Свидетельство о публикации №115072608313
Рецензии