Как странствовали два юноши. Закарпатская сказка
Один из них был мясником, а другой — кузнецом. И договорились так,
что будут они скитаться вдвоём до тех пор, пока не найдут себе работу,
которая им подошла бы. Ходили-скитались из города в город и всё
время были вместе: вдвоём завтракали, обедали и ужинали, и даже спали
вдвоём.
Как-то пошли они из одного города в другой, и нужно им было
перейти через большую пустыню. За день никак не могли добраться до
города и были вынуждены заночевать в корчме с постоялым двором,
стоявшей там, посреди пустыни. Зашли себе два странника в корчму
и попросили поесть-попить. Но на это служанка корчмаря разрыдалась.
Юноши спрашивают её — почему она плачет?
[Корчма — небольшой ресторан, рюмочная. Часто с постоялым
двором. Корчмарь — хозяин ресторана]
— Я плачу, — ответила странникам служанка, — потому что жалею
вас, молодые, красивые юноши. Этой же ночью здесь вас убьют.
Юноша-кузнец очень испугался, а юноша-мясник стал его успокаивать
и уговаривал его не бояться.
А где-то около полуночи заходят в корчму двенадцать разбойников.
Увидели они молодых ребят и начали грозить им смертью. Кузнец
побледнел и еле дышал, а мясник не дрогнул перед бандой негодяев
и не испугался. Разбойники сразу пошли в боковую комнату и начали
там пить. А когда хорошенько напились, позвали к себе ребят-
путешественников и старший стал кричать на них снова:
— Как вы сюда посмели зайти! Ну, держитесь — смерть вам обоим! —
и приказал вывести парней во двор и там их убить.
Тогда мясник говорит:
— Что же это делается, честная компания! Если мне и побратиму
моему не жить, дайте выпить мне вина из этого бокала, а вино хочу я
ваше, то что пьёте вы!
Старший разбойник согласился и даже сам налил ему вина. Юноша
взял тот бокал, но не пригубил, а подбросил его кверху — и тут же бокал
с вином прилип к потолку и остался висеть, как потухший фонарь.
От этого разбойники попадали мертвецки пьяные и уснули в тот же миг
беспробудным сном. Сон разморил и корчмаря, и его жену, и детей.
Тогда мясник сказал кузнецу, что он идёт в город за людьми —
пусть придут сюда и повяжут разбойников. И ещё велел кузнецу, что бы
ни случилось, ни при каких обстоятельствах — никому не открывать дверь
и не впускать в комнату, пока он не вернётся и не приведёт помощь.
И главное, не дай бог оторвать от потолка бокал вина. Если это случится,
разбойники сразу проснутся.
Юноша-кузнец запер внешние двери, закрыл в корчме и служанку и
никого туда не впускал. А юноша-мясник зашёл на постоялом дворе в
хлев, выбрал себе самого лучшего коня-скакуна и поскакал в город.
Через какой-то час в пустыню к постоялому двору и корчме
примаршировала рота солдат. Корчму окружили, но мясник сказал,
что не надо корчму окружать, лучше просто зайти в комнату, где спят все
разбойники и повязать их. Кузнец открыл им двери, солдаты вошли
и повязали разбойников, которые всё ещё спали. Потом юноша-мясник
взял тот бокал, что висел под потолком, как потухший фонарь, и оторвал
его от потолка. Разбойники и корчмарь и всё его корчмарское семейство
попросыпались в тот же миг, проклиная всё на свете. Старший разбойник
застонал и говорит юноше мяснику:
— Ловко ты нас обдурил!
Начали солдаты открывать все двери и проверять все комнаты,
допрашивать корчмаря и срывать замки на кладовках. И нашли в одной
из них немало убитых людей, а в другой наворованное золото — целые
горы золотых дукатов и разных сокровищ. Банда орудовала в соседних
городах, а в корчме душегубы хранили награбленное добро.
Солдаты по приказу командира вывели разбойников во двор и
расстреляли их на месте, а корчмаря, пригревшего банду под своей
крышей, забрали в город вместе со всем его семейством для
дальнейшего разбирательства и суда. Из найденных в корчме сокровищ
добрую часть солдаты отдали мяснику, а он был очень благодарен
служанке корчмаря, за то что она предупредила об опасности, и отдал
эти деньги ей. Получил свою долю сокровищ и юноша-кузнец.
На этом двое побратимов были вынуждены распрощаться, потому
что юноша-мясник и девка-служанка скоро повенчались и жили в
радости и достатке. А кто знает, может и поныне живут они где-то,
если мяснику удалось обдурить и смерть.
Перевод с украинского языка
и литературная обработка 22.07.2015
На Закарпатье народные сказки начали записывать в 60-70 годах 19 века.
Эту работу начал юрист, переводчик, фольклорист Михаил Финцицкий,
который жил в центре Ужгорода (мемориальную доску, установленную ему,
можно увидеть на улице Духновича, если подниматься к Кафедральному собору).
В конце века было собрано немало текстов, но издать, из-за недостатка
средств, их не удалось. Тогда Михаил Финцицкий перевел собранные сказки
на венгерский язык, но и их издать было не суждено, ведь помешала
І Мировая война: украиноязычная рукопись исчезла. И только в 1970 году,
т.е. спустя почти 100 лет, нашли и напечатали венгерский вариант,
из которого уже впоследствии Юрий Шкробинець сделал переводы, и сказки
вышли под названием «Тайна стеклянной горы». Из этой книги эта сказка.
ЯК МАНДРУВАЛИ ДВА ЛЕГІНІ
Колись давно зійшлися y білому світі два легіні-манд-
рівники. Один із них був м’ясником, а другий — ковалем.
І домовилися так, що доти вони двоє будуть мандрувати,
доки не найдуть собі роботу, яка би їм підходила. Ходи-
ли-мандрували від міста до міста і весь час були разом:
двоє снідали, полуденкували і вечеряли, двоє навіть спали.
Якось вони рушили з одного міста в інше, а треба було
перейти велику пустелю. За день ніяк не могли добратися
до міста і мусили заночувати в корчмі, що стояла там, се-
ред пустелі. Зайшли собі два мандрівники в корчму та
й попросили їсти-пити. Але на те корчмарева служниця
розплакалася. Легіні звідають її — чому вона плаче.
— Я плачу, — відповіла мандрівникам служниця, — бо
шкодую вас, молоді та красні легіні. Сеї ночі вас тут по-
вбивають.
Легінь-коваль дуже налякався, та легінь-м’ясник умов-
ляв його, аби не боявся.
А десь коло півночі заходять до корчми дванадцять роз-
бійників. Увиділи вони мандрівників і почали грозити їм
смертю. Коваль поблід і ледве дихав, а м’ясник не мав ні-
якого страху. Розбійники одразу пішли до бічної кімнати
і почали там пити. Як добре напилися, то закликали до
себе легінів-мандрівників, і старший знову став на них
кричати:
— Як ви сюди посміли зайти?! Тепер вам буде
смерть»! — та й наказав вивести легінів на двір і там їх
повбивати.
Тоді м’ясник говорить:
— Чесне товариство! Я вже виджу, що мені й моєму по-
братимові по сьому не жити, але дозвольте перед смертю
випити один погар того вина, котре п’єте ви!
Старший розбійник погодився і навіть сам налив йому
вина. Легінь узяв той погар, але не пригубив, а кинув йо-
го вгору — і погар із вином нараз прилип до стелі. На те
всі розбійники тут же позасинали. Сон узяв і корчмаря,
його жону і дітей.
Тоді м’ясник каже ковалеві, що він іде в місто за людь-
ми — най прийдуть сюди і пов’яжуть розбійників. Та й
наказує, що доки він не вернеться, в кімнату нікого не
можна пустити і, боронь боже, одірвати від стелі погар, бо
як таке станеться, розбійники одразу прокинуться.
Легінь-коваль замкнув зовнішні двері, закрив у корчмі
й служницю і нікого туди не впускав. А легінь-м’ясник за-
йшов до корчмаревого хліва, вибрав собі найліпшого коня-
бігуна та й поскакав у місто.
Через якусь годину в пустелю, до корчми, примарширу-
вала рота вояків. Корчму оточили, але м’ясник сказав, що
не треба корчму обступати, ліпше зайти в кімнату, де
сплять усі розбійники, і пов’язати їх.
Коваль відімкнув двері, вояки зайшли і пов’язали роз-
бійників, котрі все ще спали. Потім м’ясник узяв той погар,
що перед тим підкинув угору, й відірвав од стелі. Розбій-
ники, корчмар і його родина нараз попрокидалися. Стар-
ший розбійник аж зітхнув та й каже легіневі-м’ясникові:
— Та ти нас добре обдурив!
Почали вояки повсюди заглядати. Взяли на допит корч-
маря, але він нічого не хотів говорити, все затаював, бо
був заодно з розбійниками. Тоді розбили двері на обох
пивницях і в одній знайшли немало убитих людей, а в дру-
гій — преповно золотих дукатів та інших скарбів. Усе то
розбійники награбували по містах та позносили сюди.
Вояки, на розказ свого старшого, там же на місці пострі-
ляли дванадцятьох розбійників, а корчмаря з родиною за-
брали. Із найдених у пивниці грошей добру частку дали
м’ясникові. А він був дуже вдячний корчмаревій служни-
ці, котра хотіла врятувати їх від смерті, навіть плакала, що
іх повбивають, — тому дав ті гроші їй. Дістав зі скарбів
частку і легінь-коваль.
На тому двоє побратимів мусили розійтися, бо легінь-
м'ясник і дівка-служниця скоро повінчалися і жили собі
в щасті та достатку. А хто знає, може, ще й донині вони
десь живуть, якщо м’ясникові вдалося обдурити й смерть.
Свидетельство о публикации №115072603855