148. Василь Стус. Блуждает сиротливо голос...

Блуждает сиротливо голос
В чащобах синих вечеров.
Зернистый надломился колос,
Что жаром обвивал чело.
От леса сыростью пахнуло,
Румянцем солнце занялось.
О сердце тишины, баюкай
Забытым звуком, как жилось
Тебе под гроздьями калины,
Где пепельные зозули
Считали годы. Жил один ты
В глуши непознанной земли.
О, чей же голос там блуждает
В чащобах синих вечеров?
Ты слышишь? Сердце звук роняет -
То разговаривает Бог.
И молвил Бог: моею властью
Ты понапрасну пренебрег.
Все ради юного соблазна
Познать весь мир, но ты не смог
Такого отыскать простора,
Чтоб стал подобием небес.
Я на тебя слал беды, моры,
Чтоб к жизни новой ты воскрес,
Чтобы постигнул: выше кары
Нет наибольшей чистоты.
Ты видишь побратимов мары?
То весь - как на экране - ты!



Самотньо сновигає голос
у синіх нетрях вечорів.
Зернистий похилився колос,
що вкруг чола, мов жар, горів.
Запахло вільгістю од лісу
і сонце червінню взялось.
0 тише тиші, заколисуй
забутим гуком, як жилось
тобі під гронами калини,
де попелясті зозулі
вістили роки: жий однині
на всенепізнаній землі.
О, чий то голос сновигає
у синіх нетрях вечорів?
Ти чуєш? Серце промовляє —
до тебе Бог заговорив.
1 мовив Бог: моєї влади
ти поцурався задарма.
Заради молодої знади
спізнати обшир, бо нема
такого обширу на світі,
щоб став подобою небес.
Я слав на тебе лихоліття,
щоб до життя ти був воскрес,
аби збагнув, що над покари
немає більшої цноти.
Ти бачиш — побратимів мари?
То весь — мов на екрані — ти!