Петя Дубарова. Недосяжна

Петя Дубарова
НЕДОСЯЖНА


Скрізь повітря — як отрута — чорне,
на душі маркота й самота.
Вітер — мов артист, до себе горне —
з-під каштану голого зліта.

У пісок охоче б я ступала,
він би пестив з добрості либонь
від морської хвилі, що торкала
сіллю моря збілених долонь.

Увібрати в себе прагну нині
білину берізок молодих,
перелитись бавно в добрі тіні
і добром наповнитись від них.

Вабить білина темнющі ночі,
наче птаства гомінкі рої,
щоб мене торкнулися — не хочу,
і не дам я знищити її.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Петя Дубарова
НЕДОСЕГНАТА

Въздухът е чер като отрова,
мътен е и страшно ме души.
Вятърът — артист и стар, и ловък —
хвърля се от кестена плешив.
 
Бих желала в този миг да стъпвам
в пясък побелял от доброта
длани от морето да отдръпвам,
длани побелели от солта.
 
Искам като прах да побелея,
бяла като брезова кора,
в сенките добри да се прелея
и да бъда като тях добра.
 
Щом на белотата ми посегнат
нощи като прилепно ято,
да не позволя да ме досегнат
и ме изгорят като листо.
 
16.11.1975