147. Василь Стус. Еще зеленятся... 3 вариант

Еще зеленятся Славутовы кручи,
Синеет реки беспокойная гладь,
Но только проносится птахом летучим
Твой час, твой последний. И ждет тебя падь.
Хоть небо глубоко, хоть солнце высоко,
Но сердце стучит и летит из груди.
Исчезли, растаяли грезы-мороки,
И что-то зовет тебя, что-то звенит.
Крылатые выси твои пронеслися.
Ждет пропасть, ты глаз  своих только не щурь.
Ты видишь развилку дороги? Молись же!
Еще ты не воин, еще ты не муж.
И горбятся гордо Славутовы кручи,
Но кубарем вниз обрывается свет.
Цепляйся за кручи, как дерен колючий,
Цепляйся за небо, как яблонев цвет.
За овидью овидь, за далями дали, -
Пока не погаснет натуженный день, -
И тополи сгорбились в скорбной печали
Под свой калиновый, вишневый распев,
Уже показался простор чужестранный,
И жалобно гнется кровавый розмай.
Прощай, Украина, моя Украина,
Чужая Украйна, навеки прощай!


Розмай - 1. Что-то пышно цветущее. 2. В украинской мифологии волшебное зелье, а также символ забвения, разлуки, безнадежности.  http://ukrlit.org/slovnyk/


Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки збурунена гладь,
але проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду – падь.
Ще небо глибоке, ще сонце високе,
та серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки,
і щось тебе кличе, і щось тебе зве...
Розкрилені висі твої пронеслися.
Попереду – прірва, і очі не мруж.
Ти бачиш розхрестя дороги? Молися!
Бо ще ти не воїн, і ще ти не муж.
Ще горбляться горді Славутові кручі,
та сторч головою зривається світ.
Чіпляйся за кручі, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.
За обрієм обрій, за далями далі, –
допоки напруглий не вигасне день, –
погорбли тополі в глибокій печалі
своїх калинових, вишневих пісень,
бо вже ослонився безокрай чужинний,
і гнеться в жалобі кривавий розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай!