145. Василь Стус. Еще зеленятся днепровские кручи

Еще зеленятся днепровские кручи,
Синеет задумчиво водная гладь,
Но мимо пронесся уж птахом летучим
Твой час, твой последний. А ждет тебя - падь.
Хоть солнце высоко, хоть небо глубоко,
Но сердце так бьется - чуть грудь не порвет.
Растаяли грезы, отпали мороки,
И что-то все кличет, и что-то зовет.
Распахнутой высью все дни пронеслися,
Ждет пропасть тебя. И ты глАза не щурь.
Ты видишь развилку дороги? Молись же,
Еще ты не воин, еще ты не муж.
Ревут пароходы, гудят паровозы,
И аэропланы рисуют свой след.
Цепляйся за кручу, как дерник колючий,
Цепляйся за небо, как яблонев цвет.
Уже показался простор чужестранный,
Уже чужеземный ощерился край.
Прощай, Украина, моя Украина,
Чужая Украйна, навеки прощай.




Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки замріяна гладь,
та вже проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке,
та серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки,
і щось тебе кличе, і щось тебе зве.
Розкрилені висі твої пронеслися,
попереду прірва. І ока не мруж.
Ти бачиш розхрестя дороги? Молися,
бо ти ще не воїн і ще ти не муж.
Ревуть пароплави, гудуть паровози,
і аероплани прокреслюють слід.
Чіпляйся за кручу, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.
Бо вже ослонився безокрай чужинний,
бо вже чужинецький ощирився край.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.