144. Василь Стус. Когда б, когда б вы, голуби, име

Когда б, когда б вы, голуби, имели
Хоть малость сердца - вы его на крылья
К себе бы взяли и перенесли
На Украину, что по нем изныла.
К вам, голуби, он руку вознесет
И позовет вас громко и зазывно:
Ко мне летите, вот вам есть и пить
На стежке крошки, в черепке - вода.
Ну, маленький, ты, что на хвору ножку
Частенько припадаешь, - дай-ка я
Из лапки щепку выну, прямо с губ
Тебя, птах желтозобый, накормлю
И в небо отпущу взлететь с руки.
Тот бог пичуг, и весен, туч,
И юной зелени, и шумной
Помолодевшей в ста ручьях
Воды небесной, сердцем потеплел,
Поголубел, стал сизым с голубями
И весь растаял,
Осени дождавшись.
 

Коли б, коли б ви мали, голуби,
хоч трохи серця — ви б його на крила
взяли до себе і перенесли
на Україну, геть за ним стужілу.
До вас він добру руку піднесе
і озоветься — щедро і заклично:
Ходіть до мене, ось вам їсти й пити
крихти на стежці, в черепку — вода.
Ану, маленький, що на хору ніжку
ізчаста припадаєш — дай-но я
із лапки скапку вийму, просто з губ
тебе, ще жовтодзьобе, нагодую
і дам злетіти в небо із руки.
Той бог птахів, і провесни, і хмар
і молодої зелені й шумної
помолоділої по ста струмках
небесної води, відтеплів серцем,
поголубів, посивів з голубами
й розтав між них — ледь
осени діждав.