142. Василь Стус. Плачь, небо, плачь... 1 вариант

Плачь, небо, плачь и плачь. Лей яростное море
Тонкоголосых вод и сердце мне утешь.
И кажется – вчера лишь, и кажется – вот-вот-вот
Смертельная тебя вдруг охватила дрожь.
Плачь, небо, плачь и плачь. Былое не вернется,
Теперешнее сгибло, а будущего нет.
Что на душе лежит, тому вовек не сбыться,
Но и из сердца вырвать силы нет.
Плачь, небо, плачь и плачь. Пролейся небокраем,
И, звезды, падайте с безрадостных небес.
Иль это глас сурмы, которая сыграет
Мне песнь последнюю, чтоб больше не воскрес.
Струись, чиста вода! Нас снова беды косят.
И на ноги не встали – уж поджидает смерть.
О Господи, скажи, ужели не довольно
Тебе руин, погромов, воплей, жертв?
Струись, чиста вода! Ты, чернокрыла туча,
Благослови меня. Ты, молния, вещуй.
Пускай святится свет – он обернется ночью,
Струись же ты, вода, а ты, беда, лютуй.




Плач, небо, плач і плач. Пролий невтримне море
тонкоголосих вод і серце одволож.
Здається — от-от-от, здається — тільки вчора
раптово запопав тебе смертельний дрож.
Плач, небо, плач і плач. Минуле не вернути,
сьогодні згибіло, майбутнього нема.
Щось на душі лежить, чого повік не збути
ні з серця вирвати несила. Задарма.
Плач, небо, плач і плач. Пролляйся, неборкаю,
і зорі, опадіть з потьмарених небес.
Чи в світі є сурма, що по мені заграє
останньої уже, щоб більше не воскрес.
Струмуй, ясна водо! Знова біда нас косить.
І ще не зіп’ялись — а вже чигає скін.
О Господи, скажи, хіба ж тобі не досить
погромів і офір, і ґвалтів, і руїн?
Струмуй, ясна водо! Ти смолокрила хмаро,
благослови мене. Ти, блискавко, звістуй.
Нехай святиться світ — йому бо ніч до пари.
То ти, водо, струмуй, а ти, бідо, лютуй.