141. Василь Стус. И сполох снега, и густая тень...

И сполох снега, и густая тень
От частокола изгороди, грозди
Узорные из льда на утлых окнах,
И царственное торжество берез,
И теплота предчувствия и сна,
Воспоминаний полного, окрай
Души, вдруг покорившейся, где все
Начала и концы сошлися разом, -
И в этом всем разгадка вещих таинств,
Которые тебя настигнут ненароком
И воскресят. Настигнут - и убьют.
Что это? Легкая основа жизни
Легла в прозрачности земного дня
И светится, и свет благословенный,
Наказывая, в душу вдруг вошел.
И душу всю объял.
Душа, светись,
Как этот яркий - в кучугурах - снег.



Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь
від частоколу огорожі, кетяг
різьблений намерзу на утлих вікнах
і олімпійське торжество берез,
ця теплота сподіяння і сну,
вспокоєного спогадами, окрай
душі впокореної, де усі
початки і кінці зійшлися разом —
це все розгадка віщих таємниць,
котрі тебе спостигнуть ненароком
і відживлять. Спостигнуть — і уб’ють.
І що то все? Життя легка основа
лягла в прозорості земного дня
і світиться. І світ благословенний,
караючи, у душу увійшов.
І душу геть обліг.
Душе, світися,
як цей сліпучий — в кучугурах — сніг.