138. Василь Стус. Она лежит, как спящая вода...

Она лежит, как спящая вода –
Всему покорна и всему доступна.
Сдирает напрочь все ее скорлупы
Глухой, как чаща, вековой пожар.
Поднялся водопадом холм желанья,
Чтобы спаленным быть совсем, дотла,
Как только негой сладкою  вошла,
Вонзилася в распахнутые настежь
Пылающие недра  та тугая
Животворящая, разящая как смерть
Шальная сила. Тайное блаженство
Ее пронзило с ног до кадыка.
Труба порожняя, вопи как под ярмом,
Лезь на гору или срывайся с кручи,
Лишь задрожит гнездо жады дремучей
Родильным ревом боли и агоний.


Вона лежить, як зібгана вода —
усепокірна і усеприймуща.
І геть здирає з неї шкаралущу
глуха, як пуща, вікова жада.
Як водограй, піднісся пагорб хіті,
щоб дужче бути спаленим дотла
коли, як млість солодка, увійшла
ввігналася в її устяж одкриті
звогнілі надра пружна і движка
нестерпна, живодайна і убивча
шалена міць. І втіха таємнича
її протнула з ніг до борлака.
Порожня руро, під ярмом волань
дерися вгору чи зривайся з кручі,
як задвигтіло кішло згаг дрімучих
у реві родив, натерпу й конань!