Обездолений , нещасний,
Лиш серцем вільний мій коханий.
Ти де завгодно жадно бажаний,
Але будь-де незваний.
Ти возвеличений у крові,
Ти проклятий поміж людей.
Єдиний мій , обожнюваний мною,
Та де ж твій храбрий Прометей?
Я знаю твою муку і трагедію,
Я бачу в мареві всі твої сни ,
Я знаю, як віки шукаєш волі,
Що ждеш хоча б надії і весни.
У нас з тобою спільні мрії
Такі наївні і прості:
Щоб було чисте , ясне небо
І менш між нас нещирості.
Щоб можна було сміло вірить
І за вождем своїм ідти,
І може, хоч і через сорок літ ,
А все ж наш скромний рай знайти.
Народ
© Copyright: Аделаида Крестенская, 2015
Свидетельство о публикации №115071706598
Свидетельство о публикации №115071706598
Рецензии