Ніч колихала дівчину у колисці,
Зоряне сяйво лунало крізь товщу сна,
То посміхався, то хвилювався місяць,
Дуже щасливою десь там була вона.
Темрява просто зникла, а з нею доля
Намалювала новий не знаний шлях -
Станція, поїзд, вагони, дерева, поле
І нескінченне море в її очах…
Він підіймав валізи на верхню полку
І залишав їй серце на самоті…
Метр за метром у грудях шуми замовкли…
Дівчина та, тільки очі її не ті.
Все, що бентежило, скінчило існування
Щойно ступила нога її на перон.
Лиш залишилось одне нездійсненне бажання,
Щоб зупинив він для неї той клятий вагон.
Вагон
© Copyright: Тианка, 2015
Свидетельство о публикации №115071606273
Свидетельство о публикации №115071606273
Рецензии