Настал конец последним упованьям,
И вот - свободен, вольный, вольный ты.
Что ж, поспеши, идя в самоизгнанье:
Нещадно жги бесценные листы -
Жги письма, жги стихи, сожги и душу,
И боль свою высокую сожги.
Теперь, упрямец, оттолкнись от суши,
Бездомного обувши сапоги.
Что будет завтра? Даст бог день и хлеба.
А что как не настанет этот день?
Тогда - страдай. И помощи не требуй,
Наощупь к смерти двигаясь своей.
Утрачені останні сподівання.
Нарешті — вільний, вільний, вільний ти.
Тож приспішись, йдучи в самовигнання:
безжально спалюй дорогі листи,
і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй
свій найчистіший, горній біль — пали.
Тепер, упертий, безвісти одчалюй,
бездомного озувши постоли.
Що буде завтра? Дасть Біг день і хліба.
А що, коли не буде того дня?
Тоді вже гибій. Отоді вже — гибій,
простуючи до смерти навмання.
135. Василь Стус. Настал конец последним упованьям
© Copyright: Алёна Агатова, 2015
Свидетельство о публикации №115071508511
Свидетельство о публикации №115071508511
Рецензии