От і справді би стати таким,
Яким бачать мене твої очі.
Не звичайним, стандартним, простим,
А таким як твій голос шепоче.
Не байдужіти з плином років,
Забуваючи щирість подяки,
Не кивати на зграю вовків,
Щоб людині руки не подати.
Ще навчитись казати слова,
Що як сонце висушують сльози
І щоб гордо завжди голова,
Подарунки щоб завжди і рози.
Все це мрії, в житті ж як в житті,
Ясні дні завжди змінюють ночі,
Та як добре, що в ньому знайшлись
Твої гарні промовисті очі.
Промовистi очi
© Copyright: Сергей Заграбайло, 2015
Свидетельство о публикации №115071505797
Свидетельство о публикации №115071505797
Рецензии
