Не болить, вже не болить!
Залишила все в минулому.
Солоні сльози змивав дощ,
Рани гоїло вічне море.
Вивівала чорні думи в степу,
Разом з травами проростала.
Любила,а з землею міцніло тіло.
Зачекався вже білий кінь,
Поки там вона лікувалася,-
брала силу у неба й води.
Коса чорна розплетена,
Ноги босі і руки в росі,
Не тутетшня! Чужа для всесвіту.
Мабуть доля така,
І його, Всевишнього воля!
Не болить, вже не болить! укр
© Copyright: Марина Жмака, 2015
Свидетельство о публикации №115071505075
Свидетельство о публикации №115071505075
Рецензии