130. Василь Стус. Как тихо на земле! Как тихо!..

Как тихо на земле! Как тихо!
И как же больно – без небес!
За лихом караулит лихо,
Не помер чтоб и не воскрес.
И этот крест, нам Богом данный,
Уводит вниз нас, не к горам.
И тень плутает по долам,
Вершинами любуясь тайно.
К чему, постылая недоля,
Этот расслабленный укор?
И мысль, что, как стрела, надсадна,
И этих воплей сиплый хор?
Но стены, как из мертвых встали,
Сказали хмуро: ожидай,
Возрадуется из печали
Твой обоюдожалый край.

Як тихо на землі! Як тихо!
І як нестерпно — без небес!
Пантрує нас за лихом лихо,
щоб і не вмер і не воскрес.
Ця Богом послана Голгота
веде у паділ, не до гір.
І тінь блукає потаймир,
щовбами сновигає потай.
Пощо, недоле осоружна,
оця прострація покор?
Ця дума, як стріла, натужна,
оцих волань охриплий хор?
Та мури, мов із мертвих всталі,
похмуро мовили: чекай,
ще обрадіє із печалі
твій обоюдожалий край.


Рецензии