Вечер

              Вечір

У тиші казково-вечірній
Де тіні витають густі
Й уже не заспівують півні‚
Зростають вірші в самоті.
  Ніщо не затьмарює слово‚
  І думки‚ мов шовковий плес‚
  Мереживом в’яжуться знову
  Мов благословіння з небес.
Вже спить у гніздов’ї лелека
Під сяйвом небесних зірок
Й здається що вже недалеко
І вічність‚ немов би за крок.
  В віконце постукає тихо‚
  У дім на годинку зайде‚
  Й для когось‚можливо на втіху‚
  Слова у рядочки складе.
У когось розбудить сумління
Докором‚ пекучим мов щем.
Й попада на землю каміння
Не встигши піднятись іще.
  Для когось‚кому вже знесила‚
  Нести тяжкий хрест у житті‚
  Підтримає стомленні крила‚
  Розрадить‚ хто на самоті.
Хоч стомленні працею плечі‚
До сну ще є час у душі.
І знову породжує вечір
І пісні нові і вірші.
  В любові віршоване слово-
  Як в венах пульсуюча кров.
  Все інше – словесна полова‚
  Лише дублікат під любов.
В суєтності світ опинився
І сутність життя геть забув.
Можливо тому й народився
Спаситель‚ як день проминув.