СОН

Привиділась вранці дівчина мені,
– Я міцно так спала, Сергію, ці дні,
Та ось я нарешті до тебе прийшла,
Тебе не одразу, та все ж, я знайшла.
Вона була гарна, вродлива, струнка,
 І талія в неї гнучка і тонка...
– Я бачу не радий мені ти, Сергій,
Тепер ти без мене ніхто, зрозумій!
– Я радий, нарешті тебе я зустрів,
Та краще б без тебе і далі я жив.
Ніяких проблем я без тебе б не мав,
Неначе дитя вночі міцно б я спав!
Навіщо ти вдерлася в душу мені,
Тепер розмовляю з тобою вві сні.
З тобою повинен я жити навчитись,
Не краще б нам, Совість моя, розлучитись?
– Ти може і правий та все ж зрозумій, –
Нічого не вдієш, бо ти уже мій!
Ти з Долею краще відразу змирись
І Совісті в ноги своїй поклонись.
Зі мною не буде ніколи покою,
Ми будемо жити у парі з тобою.
До мене завжди ти почнеш прислухатись
І менше ти будеш в житті помилятись.
І як Соломон будеш ти справедливий,
Хоча і не будеш, як він, ти вродливий.
Я очі заплющив, гадаю – ще сплю,
Прокинусь і втрачу я Совість мою.
Хто хоче ярмо на собі це носити, –
Не легко в цім світі із Совістю жити!
Та я, вже, в полоні, нічого не вдію,
Сказати їй слова я, вже, не посмію...
Моєї душі невід’ємна частина...
А втім,  я ж – людина... тепер я людина.