Жернова, В. Симоненко, пер с укр

                Героям Луганска и Донбасса,
                вставшим на пути фашистов - бандеровцев,
                сей перевод посвящаю.

От напряженья рук
усталых, чёрных
вздувались жил
шпагатные витки.
Зубами каменными щёлкал
жёрнов,
и жёлтых зёрен он жевал куски.

И сеялась там не мукА,
а мУка…
Сквозь тусклое мерцанье каганца,
я помню,
моей мамы слабой руки
влекли за ручку
камень без конца.

Она смотрела взглядом грустноватым,
как белой кровью
там пшено лилось…
И было то
в столетии двадцатом,
что грозами над нами пронеслось.

Мы часто слышим
радость и злорадство
в том голосе враждебном
и чужом,
когда несправедливость
и несчастье —
заглядывают в наш любимый дом.

Пусть сатанеют
выродки от смеха —
Нас не знобит
от ихней злой хулы.
Те жернова
из каменного века
На танках варвары
Европы привезли.

Они не избежали
той науки,
когда –
у всех, у мира на виду, —
как в жерновах могучих,
наши руки
перемололи варваров орду.

О, мой народ
Титанов непокорных,
что небо держит на своих плечах!
Твой гордый подвиг
не унизит жёрнов —
тебя лишь возвеличит он в веках.

Зря злоба бесится
у наших вражин чёрных —
ничем не очернить
твоей борьбы!..
Целую руки,
что вращали жёрнов
в преддверии космической судьбы.
                10.07.2015

Жорна
Симоненко Василь Андрійович

Натуга на руках,
від втоми чорних,
здувала жили,
ніби мотузки.
Каміння клацало зубами
в жорнах,
жувало жовті зерна на друзки.
І сіялось не борошно,
а мука…
При тьмяному мигтінні каганця
жіночі ніжні
материнські руки
тягли за ручку
камінь без кінця.
Журливо мліли очі сумивиті,
і борошно,
мов біла кров, лилось…
Це все було
в двадцятому столітті,
що грозами над нами пронеслось.
Ми часто чуєм
радісну зловтіху
у голосі ворожому,
чужім,
що заглядали кривда
й люте лихо
у наш —
для щастя виведений — дім.
Хай сатаніють
виродки од крику —
нас не знобить
од їхньої хули:
нам жорна ті
із кам’яного віку
на танках варвари
з Європи привезли.
І то для них
таки й була наука,
коли —
у всього світу на виду, —
немов у жорнах,
дужі наші руки
перемололи варварську орду.
Народе мій!
Титане непоборний,
що небо підпирає голубе!
Твій гордий подвиг
не принизять жорна —
вони лиш возвеличують тебе.
Дарма біситься
злість ворожа, чорна —
нічим не очорнить
твоєї боротьби!..
Цілую руки,
що крутили жорна
у переддень космічної доби.