125. Василь Стус. Не любить тебя - невозможно...

Не любить тебя - невозможно.
Обладать же тобою - жаль.
И мгновение жизни каждое
Проливает на нас печаль.
Вместе быть...в одном поцелуе.
Слить уста и сердца свои.
Только горечь нас не минует...
Только плачут в ночи соловьи...
Ты в минуту чувственной бури
Мне себя не отдай, смотри,
Видишь вечера крылья хмурые?
То над нами они сошлись.
Пусть нам скажут: любить возможно
Только раз. Того разу и жаль,
И мгновение счастья каждое
Проливает на нас печаль.
Но не прячь ты влажного взора,
Ведь утраченные берега
Сокрушительных фантасмагорий
Будут дороги нам всегда.
Нет! Найти и в чувственных бурях
Нам запретные надо грани,
Чтобы дней не изведать хмурых,
Чтоб не ведать про гнев прощаний.
Не любить тебя - невозможно,
Да любиться с тобою - жаль,
Ведь любви мгновение каждое
Проливает на нас печаль.



Не  любити  тебе  -  не  можна.
Володіти  тобою  -  жаль.
І  хвилина  діяння  кожна
Випромінює  нам  печаль.
Бути  разом...  в  однім  цілунку.
Злить  уста  і  серця  свої.
Тільки  хвилі  нема  порятунку...
Плачуть  вночі  лишень  солов'ї...
Ти  в  хвилину  чуттєвої  бурі
Не  віддайся  мені,  дивись,
Бачиш  вечора  крила  похмурі?
То  над  нами  вони  зійшлись.
Хай  нам  кажуть:  любити  можна
Тільки  раз.  Того  разу  й  жаль,
І  щаслива  хвилина  кожна
Випромінює  нам  печаль.
Не  ховайся  в  зволоженім  зорі,
Бо  розгойдані  береги
Поглинаючих  трансмагорій
Будуть  завжди  нам  дорогі.
Ні!  Знайди  і  в  чуттєвих  бурях
Не  перейдену  нами  грань,
Щоб  не  відати  днів  похмурих,
Щоб  не  знати  про  гнів  прощань.
Не  любити  тебе  -  не  можна,
то  й  любитись  з  тобою  -  жаль,
бо  хвилина  кохання  кожна
випромінює  нам  печаль.