Все две тысячи лет... Маргарита Метелецкая

                http://www.stihi.ru/2015/07/04/7765

Все две тысячи лет
Надо мною печалится Небо.
И две тысячи лет
Иисус мой, со мною Ты не был.
Виновата сама,
Что вели не туда мои стопы.
Я, единственный мой,
Не хочу вспоминать горький опыт.
Одиночество там
В суете быстротечной сокрыто.   
Я в юдоли земной
Без Тебя, мой Господь, беззащитна.
Вот уже не иду,
А лечу я в мольбе нежной самой,
В безысходности плачу,
Как ребёнок, потерянный мамой.
Посбирай же, молю,
За две тысячи лет все каменья,
Всю гордыню - спали! –
Насади на то место смиренье.
А пока будет длиться
В дольнем мире  с Любимым разлука,
Жду, молюсь и служу –
Мою ноженьки маленьким внукам…

Оригинал

Вже дві тисячі літ
Наді мною печалиться Небо...
Вже дві тисячі літ,
Як іду, мій Ісусе, до Тебе...
Знаю, винна сама,
Бо ніхто ні зганьбив, ні наврочив -
Я свій болісний шлях
Поминати, коханий, не хочу...
Не дивлюся назад -
Там усе марнота швидкоплинна,
І в пустелі земній
Я без Тебе, немовби причинна...
Бач, уже не іду,
А лечу у молитвах, єдиний,
У розпуці й плачу,
Мов без неньки заблудла дитина...
Позбирай же, молю
За дві тисячі років каміння,
Всю гординю - спали! -
А натомість насаджуй смирення.
А допоки трива
В світі дольнім пекельна розлука, -
Я чекаю й служу -
Мию ніжки маленьким онукам...

Иллюстрация из Интернета.