Частина 2. 1792 рiк

Поема "Чорна кров"
з історії французької революції

Частина друга.
1792 рік.

***********************************************
“Хай живе нація!”

Гасло французької революції
***********************************************

Париж. Десяте серпня.
В палаці Тюїльрі
Так тихо і тривожно
Уранці на зорі.

Світає ледве-ледве,
І видно крізь туман,
Як суне містом натовп
Повсталих парижан.

Юрба простолюдинів,
Мов хижий звір, реве:
“Не скоримось тирану!
Хай нація живе!
Республіки нам треба!
Король, іди вже геть!
Всіх “білих” роялістів 
Лиха чекає смерть!”

Повсталих санкюлотів 
Хотіли зупинить,
Та хто кричав: “Не смійте!”,
Того вбивали вмить.

Жандарми на дорозі
У натовпу стоять.
“Здавайтеся народу!” -
Повстанці їм кричать.

Під звуки “Марсельєзи”
Жандарми утекли,
На бік республіканців
Вони всі перейшли.

Стояв там при гарматі
З нацгвардії солдат.
“Здавайсь і ти народу!
Хіба ти нам не брат?”

І радо нацгвардієць
Швиденько зброю склав,
З юрбою “Марсельєзу”
За мить він вже співав...

Швейцарські лиш гвардійці
Осмілились сказать:
“Е ні! Не маєм права
Палац ми вам здавать!”

“Ви зрадники підступні!
Ганьба і смерть вас ждуть!” -
І вже республіканці
На штурм палацу йдуть.

Король віддав швейцарцям
Наказ: “Не сміть стрілять
В народ з артилерійських
Усіх важких знарядь”.

Гвардійці не стріляли
У натовп із гармат
І гинули під градом
Каміння і гранат.

Кругом вже на підлозі
І кров, й розбите скло,
Повстанці озвірілі
Пруть далі, як на зло.

“Нас мало, не протягнем
Ми довго без гармат,
Нас всіх тут переріжуть,
Немов отих ягнят!

Та що там нас! В палаці
Загинуть, як і ми,
Король і королева
Із слугами й дітьми”.

Не відають швейцарці,
Що гинуть тут дарма —
Монарха у палаці
Давно уже нема.

Як свій палац Людовік
Таємно покидав,
Ніхто того не бачив,
Ніхто того не знав.

Давно вже ніч розтала,
І сонце вже вгорі,
Гвардійці захищають
Порожній Тюїльрі...


читати далі: Частина третя. Нерішучість короля.
http://www.stihi.ru/2015/07/03/259